«Гомер не міг передбачити шлях додому через війну»

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка та 1-й корпус НГУ «Азов» переосмислили античний міф Гомера й досвід оборонців Маріуполя. Так виникла вистава «Одіссея. Меотида», яка увійшла до постійного репертуару театру. Прем’єра відбулася 28 серпня під звучання сигналів повітряної тривоги в столиці.

Джерело поговорило з авторкою ідеї, військовослужбовицею «Азову» Оленою Штокало та драматургом і військовослужбовцем «Азову» Олексієм Доричевським, п’єса якого лягла в основу вистави. Тема розмови — чому сьогодні повернення додому пролягає через війну.

Олена Штокало сказала: «Взаємодія з культурним середовищем – це спосіб засвідчити досвід війни. Адже війна є максимально сенсотворчим процесом, в якому розкриваються як людські слабкості, так і найгероїчніші риси. Все це є величезним пластом дійсності, який просто не може залишатися неосмисленим».

Вона наголосила: «Поки ми в цьому динамічному процесі, нам важливо самим розуміти, як ми його проходимо – і пояснити це світові так, щоб він не просто цікавився, а підтримував, вірив, що ми дійдемо до здійснення своїх клятв. Надважливо також не дозволити ворогу розказати нашу історію».

«Абсолютно страшною може бути ситуація, якщо ми зможемо повернути всі території, але не зможемо розказати, про що була ця війна, якою вона була, ким був наш ворог і ким були ми», — додала Штокало. За її словами, це завдання не терпить завершення війни.

Олексій Доричевський зазначив: «Звісно, є. Яким чином ми ще можемо відрефлексувати, що з нами відбувається, як не через мистецтво?» Він нагадав одне з правил НАТО — рефлексія після задачі. «Театр, зокрема, дозволяє “програти” певні моменти і зрозуміти їхню суть. Тому звертатись до мистецтва зараз не просто можна – навіть необхідно».

Як народилася «Одіссея. Меотида»

Ідея вистави, за словами Штокало, виникла всередині підрозділу. «Ми завжди інтуїтивно відчували, що наш шлях – це Одіссея в тому сенсі, що єдине наше прагнення – це повернутися додому, до точки, звідки все починалося. Для “Азову” – це Маріуполь».

«Найвагомішою частиною “Одіссеї” як твору для нас є те, що герой здійснює шлях додому, здійснює величний акт повернення. Відмінність лише у тому, що ми живемо в світі, про який Гомер ще не знав, і тому не міг передбачити, що колись повернення додому означатиме шлях на війну. І що колись його доведеться здобувати, повертаючи, а не просто повертаючись».

Доричевський пояснив вибір міфу так: «Це міф, який відомий всьому західному світу. Через спільно зрозумілі символи ми можемо відчути, що відбувається зараз з нами в Україні. І принаймні уявити, що переживали бійці в Маріуполі». За його словами, історія Одіссея допомагає розказати історію «Азову».

Найскладніше в роботі, зазначила Штокало, було поєднати військову дисципліну і творчість. Ідея належить «Азову», драматург і виконавець головної ролі — військовослужбовці. «В основі всього – взаємоповага: повага корпусу до того, як ми, цивільні, розуміємо цю війну, і наша повага до мистецтва як вільного простору для інтерпретації».

Доричевський додав: «У творчості завжди найскладніше – бути чесним із собою». У виставі з’явилася фраза «Два, ні, три»!, а згодом — звична для «Азову» формула: «Два – це один, один – це нуль». Вона про те, що сила лише в команді.

Глядач, за задумом драматурга, має «трохи зазирнув всередину себе. На мить. Відчути, що там з ним/нею відбувається». Тема повернення додому, сказав він, потрібна, аби розширювати відчуття дому серед українців і наголошувати: спільна мета — повернути тих, хто зараз у полоні.