Як годиться

Кожна нагода – від задуму до святкового столу

Військові в камуфляжі з автоматами біля сірого мікроавтобуса на вулиці
Новини

Нардепи хочуть держохорону для головкома ЗСУ та членів РНБО

У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про розширення переліку посадовців, яким держава забезпечує охорону.

Ініціатором виступив секретар комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко.

На кого поширять державну охорону

Охорону пропонують надати головнокомандувачу Збройних сил, начальнику Генерального штабу, керівникам СБУ та розвідувальних органів. Її також мають отримати члени Ставки Верховного Головнокомандувача і Ради національної безпеки і оборони, якщо вони виконували повноваження під час війни.

Костенко пояснив, що такі посадовці можуть залишатися цілями російських спецслужб навіть після звільнення. Тому система охорони має враховувати реалії повномасштабної війни.

Президенту, який очолював державу під час війни, пропонують довічну охорону після завершення повноважень. Виняток — усунення через імпічмент.

Членам Ставки та РНБО хочуть гарантувати охорону в Україні на 10 років після завершення повноважень. Це стосується і тих, хто вже залишив посади, якщо працював у період воєнного стану.

Безпеку членів сімей пропонують забезпечувати протягом строку повноважень і ще один рік після нього.

Якщо представник Ставки або РНБО загине насильницькою смертю, родина зможе отримувати охорону під час воєнного стану та ще п’ять років після його завершення.

Гарантії не поширюватимуться на посадовців, яких суд засудив до позбавлення волі за кримінальний злочин.

Для реалізації ініціативи штат Управління державної охорони пропонують збільшити з 2993 до 5500 працівників.

Костенко очікує, що профільний комітет розгляне законопроєкт найближчим часом.

LEAVE A RESPONSE

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Розбирає народні звичаї, прикмети й церковний календар як шари одного дня: родинний обряд, сезонне дійство, постове правило й храмову нагоду. Відділяє стійкий звичай місцевості від пізнішого міського переказу, а церковну дату — від народної назви того самого дня. Джерелами служать етнографічні описи, церковні типікони й календарі юрисдикцій, записи обряду та пояснення, які дає настоятель чи знавець локальної традиції; одне джерело без підтвердження в текст не заходить. З головною редакторкою узгоджує, яку назву винести в картку, коли народний і церковний ряд розходяться; колег із практичних рубрик попереджає про піст, поминальний характер дня чи заборону на певні дії. Обряд описує лише після того, як зіставив незалежні свідчення і викреслив деталі, які тримаються на єдиному переказі.